30 березня в музейно-меморіальному комплексі Рідна Хата Йосифа Сліпого «Рідна хата» Патріарха Йосифа Сліпого у селі Заздрість відбувся Форум молодіжного душпастирства Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ. Ця подія стала відголосом масштабного Форум глобальної УГКЦ, який Патріарша комісія у справах молоді нашої Церкви проводила в Києві на початку лютого.
«У ваших руках тисячолітня спадщина нашої Церкви! Що ви зробите з цією спадщиною?» — такою була тема доповіді отця-доктора Мартина Хоміва.
Отець Мартин зокрема зазначив:
— Ідентичність молодого греко-католика стоїть на трьох стовпах:
- Усвідомлення, що я у Церкві, тобто«приналежність»;
- Утвердження, що я потрібен Церкві, (цінність);
- Сміливість діяти у Церкві – «відповідальність».
Патріарх Йосиф Сліпий є прекрасним прикладом втілення ідентичності. Як згадують студенти, котрі його добре знали, він постійно повторював, що Церквою керує Дух Святий, Бог є головною дієвою особою і що у Церкві неможливі речі можуть відбутися. Головне – не боятися, зла не тримати, а вірити.
Патріарх Йосиф думав про неможливе і закликав молодь, до цього «неможливого». Оце слово «неможливо» завжди переслідує Церкву від самих апостолів, але немає нічого неможливого у Бога, тим більше коли йдеться про спасіння душ наших.
Оця далекоглядність Патріарха базувалася на його особистій історії. Фактично, від 1946-63 років він мав руки зв’язані, а від 1963-84 він діяв, так як ніхто інший не діяв, ні до нього, ні після.
Патріарх Йосиф постійно пробував таке, чого до нього ніхто раніше не робив. І це надавало всім великої сили приєднуватися, довіряти, підтримувати. Він мав великі далекоглядні плани, хотів усе і швидко, дивувався коли люди вагалися, не мали довір’я. Він стверджував, «в єдності – наша сила!», він повторював, і «хай через труднощі..», але «до зірок!».
Я пам’ятаю слова, які я чув з уст Патріарха, він мені сказав: «Вчися! Люби Бога і Україну».
І тому, на сьогодні важливо розуміти хто я? де я? які мої ресурси? А ми у Церкві, і наші ресурси феноменальні. Правда, виклики завжди будуть, що раз інші…
Коли я був молодший, студент, я роздумував над молитвами, там де ми молимося за «полонених»; «все військо»; проти «нападу чужинців і міжусобної брані», і я думав, навіщо? Які полонені у 21-ст? Чому за військо молитися? Зараз я старший, і щиро молюся за визволення полонених, за воїнів, за мир. Колись я думав, що я не маю ворогів. Зараз я усвідомлюю, що є ті, котрі вважають мене ворогом, хотіли б мене ув’язнити, катувати, в кращому випадку депортувати, в гіршому знищити, знищити оце людське що в мені, окупувати мою внутрішню людину.
У нас з’явився новий фронт дій – боротьба проти внутрішньої окупації – а саме через плекання духовних цінностей. Ворог боїться людей з духовними цінностями. І тому ворог боїться драматурга, поета, вчителя, монахиню, бо вони можуть де-окупати свідомість слабших.
Тому, за прикладом Кир Йосифа: Будьмо собою! Дивімся на своє власне духовне добро, черпаймо зі свого, зі своєї спадщини, і Вчимося! Вчимося любити Бога, Його Церкву, і Україну.
